Класичний період у розвитку соціології

На другу половину XIX - початок XX в. припадає розквіт теоретичної соціології, розвиток соціологічних теорій, що стали класичними. Даний період - це свого роду соціологічне «осьовий час». Тому увага до нього особливо пильну. Аналіз класичного періоду у розвитку соціології передбачає вирішення проблеми систематизації створених в цей час соціологічних теорій, визначення принципу їх структурування, критерію їх класифікації. Тут існують різні підходи.

Найчастіше використовується принцип співвіднесеності соціологічною концепції з іншими науками (визначення невідомого через відоме). Так, виділяють соціальний органіцизм і соціальний дарвінізм (Л. Гумплович, Г. Спенсер та ін), що зводять закономірності еволюції людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висувають принципи природного відбору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих як визначальних чинників суспільного життя; соціальний механіцизм, прихильники якого (А. Кетле, Г. Кері, В. Парето та ін) намагалися пояснити суспільне життя і поведінку людини, поширюючи на них закономірності, встановлені у фізичних науках; географічний напрямок в соціології (Г. Бокль, Л. І. Мечников, ф. Ратцель тощо), відстоює вирішальну роль географічного середовища в історії суспільства; психологічний напрямок (Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, Г. Лебон, Г. Тард, Ч. Кулі та ін), представники якого прагнули зводити суспільні явища до психічних, шукали ключ до пояснення всіх суспільних явищ і процесів у психічних особливостях поведінки індивіда або спільності. Розглядаються в історії соціології та інші напрямки. Однак жодне з них не може включити найбільш значущі, класичні соціологічні концепції.

Ми спробуємо застосувати інший принцип класифікації - регіональний. (Цей принцип використовується при вивченні історії соціології недостатньо послідовно.) В його основі надзвичайно актуалізувалися у другій половині XX ст. цивілізаційний підхід до аналізу соціокультурного процесу, при якому історія розвитку науки про суспільство постає як взаємодія національних, регіональних соціологічних шкіл. На рубежі XIX і XX ст. цілком проявилося своєрідність в аналізі суспільства в рамках таких соціологічних шкіл, як німецька, французька, російська, американська та ін Ми зупинимося лише на ключових фігурах, не тільки визначили основні школи, а й стали класиками світової соціології загалом.

При розгляді німецької соціологічної школи виділимо дві основні фігури - К. Маркса (1818 - 1903 рр..) І М. Вебера (1864-1920 рр..), Соціологічні теорії яких надали без перебільшення величезний вплив на розвиток соціології. Хоча ці теорії створювалися не одночасно, вони перебувають ніби в заочній суперечці. Соціологічна теорія К. Маркса визначається істориками соціології як теорія економічного детермінізму, оскільки головну причину, джерело розвитку суспільного життя в цілому він бачив в економічних відносинах. Ця позиція є основою методології марксистської соціології - історичного матеріалізму - використання якої дозволяє розглянути розвиток суспільства як природно-історичний, об'єктивний процес зміни суспільно-економічних формацій. Не заперечуючи деякого впливу на економіку політичного і духовного життя суспільства, марксистська соціологія, проте, недвозначно визначає ієрархію сфер суспільного життя: економічна - детермінуюча, соціально-політична та духовно-детермінуємо. В роботах Маркса розкритий механізм впливу економіки на суспільне життя і політику, створена своєрідна системна теоретична картина життя суспільства, описані її перспективи, в яких розвинені соціалістичні уявлення про цілі громадського руху. У зв'язку з цим теорія Маркса придбала багато активних прихильників, зіграла важливу роль у розвитку соціології.