Структура та історичні типи суспільств

Існує й концепція, згідно з якою краса як вища естетична цінність може розглядатися як основоположного синкретичного ознаки зрілості, досконалості, гармонійності, упорядкованості суспільства в цілому і його підсистем.

Очевидно, що кожна з цих точок зору має право на існування і наближає нас до істини.

На різних історичних етапах домінантою може опинитися один з названих чинників. І думається, що формаційний підхід, на який спирався Маркс в аналізі суспільства, історично був виправданий. Але він виявився тупиковим в умовах кризи, що переживається сьогодні світом. У працях учених Римського клубу цей стан позначено як криза сучасної цивілізації. Стало очевидним, що небезпечний не сам по собі формаційний підхід, а його абсолютизація, догматичне прочитання, що виражалося в жорстко-детерміністських фаталістичних уявленнях про закони соціального розвитку. У діалектиці необхідності і випадковості роль останньої практично перекреслює. Далі, формаційний підхід давав підстави для спрощеного розуміння соціального розвитку як лінійно-прогресивного процесу зміни нижчих суспільних форм вищими, в якому недоураховувалась спадкоємність. В. С. Соловйов зазначав: «Історія ... не зміна якихось станів або культурно-історичних типів, а процес поступового збирання, підпорядкування більш вузьких і приватних культурних елементів початків більш широкої та універсальної культури».

Потреб більш адекватного осмислення сучасного суспільства відповідає підхід на основі аналізу цивілізаційних революцій. Він дозволяє вченим виробити узагальнений, синтезований погляд на еволюцію суспільства. Предметом уваги є не якась одна сторона людського буття, а сукупність всіх форм життєдіяльності суспільства - матеріально-економічній, політичній, ідейної, релігійної, культурної, моральної, естетичної - в їх історичному розвитку, єдності, переривчастості і безперервності, необхідності та випадковості, взаємодії вищого і нижчого, складного і простого і т. д.

Поняття «цивілізація» має важливе значення як методологічного принципу класифікації типів суспільства. Відповідно до нього в історії виділяються цівілі-заційного революції - аграрна (вона проходила 6 - 8 тис. років тому і здійснювала перехід людства від споживчої до виробляє діяльності, що мало широкомасштабні соціальні наслідки) та індустріальна. В даний час людство в особі передових країн вступає в третю цивілізаційну революцію - інформаційну. Звідси в соціології стійким є розподіл суспільства на аграрне (традиційне) і індустріальне.

Для аграрного (традиційного) суспільства характерні переважання аграрного укладу в економіці, низькі темпи розвитку продуктивних сил, консервативні структури, вкрай низька соціальна мобільність у соціальній сфері; заснований на традиції спосіб соціокультурно і регуляції, жорсткий соціальний контроль, неприйняття інновацій у всіх сферах. У традиційному суспільстві різко обмежена свобода особистості.

Індустріальне суспільство сформувалося на основі промислових, або індустріальних, революцій, має гнучкі соціальні структури, високий рівень соціальної мобільності. В такому суспільстві свобода особистості виступає як вища цінність.

Починаючи з 60-х років активно розробляються концепції постіндустріального суспільства (Д. Белл, А. Турен). В. Ростоу називає його суспільством масового споживання, О. Тоффлер говорить про «третьої хвилі». Останнім часом все частіше використовується термін «інформаційне суспільство». Причина появи концепції інформаційного суспільства - в якісних, структурно-функціональних змінах, що відбулися в економіці та культурі найбільш розвинених країн і пов'язаних з науково-технічною революцією, з перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу, зі зростанням ролі знань, інформації. Технологічний, інформаційний прогрес перетворює суспільство в цілому, всі соціальні відносини, сфери і форми буття людини, самої людини, роблячи пріоритетними освіту, науку, культуру, в цілому сферу Розуму. Людина культурний, освічений, маючи доступ до знань, новітньої інформації, багаторазово здатний збільшити ефективність інтелектуальної діяльності, розвинути свої творчі здібності. Проте інформатизація, комп'ютеризація суспільства не тільки примножує енергетичну силу людини, але і таїть в собі небезпеку обмеження свободи людини, посилення соціального контролю, технократичних і авторитарних тенденцій, використання нових засобів життєдіяльності людей на зло їм. Тому без звернення до критеріїв моральним, без поваги до людини, без кантівського імперативу не тільки людині, а й усьому людству не вижити.

Спробуємо позначити контури інформаційного суспільства.