Вікова стратифікація суспільства

Внутрипоколінні відносини охоплюють два раніше позначених аспекту поняття покоління: вікову групу (когорту) людей і «хронологічний покоління» в процесі соціалізації.

Вік - важлива соціологічна категорія. Знання свого віку, а отже, свого місця, значення в родині, в суспільстві свідчить про певний культурний рівень.

У міру історичного розвитку суспільства вік людини починає багато в чому обумовлювати його соціальний статус, місце і роль в системі суспільного розподілу праці, в особливості вікової градації і т. д.

Вік є основною ознакою при визначенні кількості трудових ресурсів. У нас трудове життя людини починається в 16 років, в США - в 14. Сьогодні початок трудової діяльності - гостра соціальна проблема. У зв'язку з великим відсівом учнів, незацікавленістю в повну середню освіту багато підлітків виявляються «втраченими» в соціальному відношенні. 13-14-річні не вчаться, а й не мають права працювати. Важливий і кордон закінчення трудової діяльності. У нашій країні пенсійний вік - 60 років у чоловіків і 55 років у жінок; в США відповідно - 65 і 62; у Швеції - 67 років - і для чоловіків і для жінок; в Норвегії - 70 років для тих і інших.

Класифікація віків, як і тривалість життєвого шляху, різних його етапів, історично мінлива. Давньогрецький мислитель межею життя вважав 80 років (і сам помер у 80 років). Про людського життя він говорив як про зміну пір року: чотири сезони по 20 років: весна - дитинство до 20 років; літо - молодість - 20-40 років; осінь - зрілість - 40-60 років; зима - старість - 60-80 років.

До середини XX ст. відбулися значні соціально-демографічні зрушення. Спостерігається «постаріння» населення в усіх економічно розвинених країнах, неухильне збільшення числа людей похилого та старечого віку. Довголіття - проблема соціально-біологічна, державно-громадська. Медицина тут тісно сплітається з соціальною політикою, з соціологією. Біологічний межа життя людини змінюється вкрай повільно. Наука вважає можливою тривалість життя кожної людини в 150 років.

У 1962 р. симпозіум геронтологів (Ленінград) затвердив вікові градації, прийняті потім зарубіжними вченими: 40-60 років - середній вік; 60-75 років - літній вік; 75-90 років - старечий вік; понад 90 років - довгожителі.

Знати науково обгрунтовану вікову класифікацію необхідно як для здійснення соціальної політики, так і для саморегуляції свого життя кожним індивідом.

Особливою в соціально-психологічному контексті виявляється проблема людей похилого віку. Шанування віку слабшає, на думку Е. Дюркгейма, разом з цивілізацією: «Настільки розвинуте колись, воно тепер зводиться до кількох обрядам ввічливості, що вселяється свого роду співчуттям. Віки нівельовані ... Внаслідок цього нівелювання звичаї предків втрачають свій вплив ... Зв'язок часів менш відчутна, так як вона не має вже свого матеріального вираження в безперервному зіткненні наступних один за одним поколінь ». Адаптація старих до соціальних змін знижується через розлади здоров'я, через відчуття себе в положенні соціальних утриманців. Ця тенденція викликає занепокоєння в США, та й у нас. У суспільствах, де з великою повагою ставляться до традицій, наприклад в Японії, люди похилого віку користуються пошаною. У нас все менше людей похилого віку живуть разом з дітьми. Удома ж для престарілих та інвалідів - одна з болючих проблем нашого суспільства.