Глибокий старий і дитя однаково беззахисні і ранимі. В. Бєлов пише: «Ставлення до дітей і людей похилого віку завжди залежало від морального рівня суспільства. Ймовірно, за цим відношенню можна майже безпомилково визначити, куди йде той чи інший народ і що чекає його в найближчому майбутньому».
Серед соціально-психологічних проблем віку - співвідношення фізичного і соціального дозрівання особистості. В останні десятиліття ми стикаємося з таким явищем, як акселерація. Прискорення соматичного і фізіологічного дозрівання дітей та підлітків, а також їх розумового розвитку приходить в суперечність з традиційно склалися соціальними умовами виховання і нормами поведінки, що стає джерелом соціально-психологічних колізій, конфліктів, афективних форм поведінки.
Особливим є і психічне сприйняття віку. Саме в психіці людини представлені і впорядковані події минулого, теперішнього і можливого майбутнього. Психіка людини щодо автономна. Сприйняття віку має індивідуальний характер, хоча і грунтується на ряді загальних проявів, закономірностей вікового розвитку особистості. Так, наприклад, Е. Берн в структуру особистості будь-якого віку включає стану Батька, Дорослого і Дитини. Всі три аспекти важливі для виживання людини, хоча співвідношення їх і біологічно і психологічно індивідуально. Збереження свіжості дитячого відношення до життя, здатності дивуватися, щиро радіти і засмучуватися багато в чому скрашує життя літніх людей, робить її більш продуктивною. Людина з молодою душею легкий на зміну обстановки, справ, сприйнятливий до нового.
З віком змінюється ставлення до часу: «З точки зору молодості, життя-нескінченно довгий майбутнє; з точки зору старості, це - дуже короткий минуле», - писав Шопенгауер. Поки ми молоді, що б нам не говорили, ми вважаємо життя нескінченної і тому не цінуємо час. Чим старше ми стаємо, тим більше економимо свій час.
Визначення віку, ставлення до вікових особливостей людини - проблема духовно-інтелектуальна, соціально-філософська. Активне і щасливе довголіття людини пов'язано не тільки з трудовим способом життя, а й з діяльністю, спрямованою на загальне благо.
Творча праця в ім'я загального блага, любов, альтруїзм як протилежність егоїзму, духовність - шлях до довголіття, а в кінцевому рахунку і до безсмертя. В. М. Бехтерєв - засновник вітчизняної неврології, педагог, філософ казав, що духовне обличчя кожної людини сотворяется то видимим, то неявним впливом на нього сотень інших людей, ще живих і вже пішли. І тому будь-яка людина теж не вмирає, зникаючи в нікуди і безслідно, а продовжує вічно жити у всій сукупності своїх думок, справ і вчинків, у всіх проявах своєї особистості, видрукувана в інших і позначилася на їхньому житті. Кожна людська особистість не припиняє свого існування разом з припиненням індивідуального життя, а продовжує його повною мірою у всіх тих істот, які з нею хоча б побічно стикалися під час її життя, і таким чином живе в них і в потомстві як би розлитої, але зате живе вічно, поки існує взагалі життя на Землі ... В. М. Бехтерєв стверджує ідею духовної спадкоємності людей, а значить і подвійного боргу кожного: подяки і відповідальності, ідею естафети духовного життя всупереч тілесної смерті3. Вікова визначеність життя людини, вікові особливості мають своїм наслідком виникнення проблем взаємодії різних поколінь. У чому їх суть?