Громадянське суспільство і правова держава

Давньогрецькі мислителі представляли державу як синонім суспільства в цілому чи соціального об'єднання як такого. У Платона ми читаємо: «...відчуваючи потребу в чому, багато людей збираються воєдино, щоб мешкати спільно і надавати один одному допомогу: таке спільне поселення і отримає у нас назву держави ...».

Інше тлумачення держави полягає в тому, що воно розуміється як частина суспільства, а саме - політична сфера його життєдіяльності. Російський учений XIX в. Б. Н. Чичерін ототожнював державу з політично організованим суспільством і вважав, що це є союз «народу, пов'язаного законом в одне юридична ціле, керованого верховною владою для загального блага».

Ще одне (саме вузьке) тлумачення держави зводиться до того, що держава є система органів влади і управління та формально-правових принципів, що визначають їхнє функціонування. У сучасній науці таке розуміння держави зустрічається найбільш часто.

Поява держави - результат процесів, що відбуваються в структурі людських спільнот. Існує безліч теорій, що пояснюють походження держави. Надзвичайною популярністю користувалася теорія суспільного договору, що сформувалася в XVII-XVIII вв. (Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс). Прихильники її вважають, що держава виникла в результаті договору, укладеного між суверенними володарями і підданими. Люди самі прийшли до необхідності дати комусь владу з метою забезпечення порядку та безпеки.

До цієї теорії примикає точка зору Г. Спенсера, який вважав, що походження держави відповідало потребам людини всі хочуть діяти і користуватися результатами своїх дій. Тому всі мають підставу підтримувати умови, за яких це можливо. А оскільки кожна особистість сама не може забезпечити цього, то необхідно держава, яка здатна створити такі умови. Звідси його перший обов'язок - національна оборона, а друга - захист особистості.

Англійський мислитель XVIII ст. Р. Фімлер обгрунтував теорію походження держави, яка називалася патріархальної. Відповідно до цієї теорії держава виникла в процесі з'єднання племен у великі спільності. При цьому держава розглядається як форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і до загального блага.

Названі вище теорії пояснюють походження держави ненасильницькими методами, шляхом згоди. Але в XIX в. з'являються теорії, що пояснюють виникнення держави шляхом боротьби і насильства. Марксизм, наприклад, вважає походження держави наслідком поділу суспільства на антагоністичні класи. Держава необхідно економічно панівному класу, щоб стати «також політично панівним класом» і придбати «нові засоби для придушення і експлуатації пригнобленого класу».

Л. Гумплович і Е. Дюрінг були прихильниками так званої «теорії насильства»: держава в його первинній формі було організацією панування переможців над переможеними (соціальний дарвінізм). Існує і теологічна теорія, згідно з якою виникнення держави та її функціонування пояснюються і санкціонуються волею Бога.

Питання про походження держави та її передумовах виводить нас на проблему функцій, реалізованих державою в сучасному суспільстві. В основному це владні функції. М. Вебер сприймав державу як людську спільність, яка в межах певної території успішно відстоює для себе право на монополію узаконеного фізичного насильства. Але не слід, мабуть, зводити його діяльність тільки до насильства. Поряд з владними держава все більше уваги приділяє общеці-вілізаціонним функцій. Їх значення важко переоцінити, тому що без них неможливо не тільки збереження державної могутності, а й цілісність цього інституту управління та регулювання соціальних відносин.

Констатуючи цей факт, слід зазначити, що в багатьох країнах держава не зосереджує свою діяльність на загальноцивілізаційних функціях і не  проводить послідовну політику, яка має волю народу. Це знаходить відображення в характері політичного режиму, який складає зміст влади і втілює в собі певні методи і засоби її здійснення. Серед найбільш поширених можна виділити наступні політичні режими: тоталітарний, що передбачає підпорядкування усіх сфер діяльності суспільства державної влади, авторитарний, для якого характерна необмежена влада однієї особи, одного органу, ліберальний, який представляє цивільні права і свободи, демократичний, який передбачає надання народу можливості брати участь в політичному управлінні суспільством. Від політичного режиму залежать форма правління і форма державного устрою. Встановлення того чи іншого політичного режиму може надавати різний вплив на формування громадянського суспільства і правової держави.