Мова та спілкування

Мова є посередником, за допомогою якого набувається соціальне знання та здійснюється взаємодія через книги, засоби масової інформації та при безпосередньому спілкуванні. Тому істотна частина соціального знання набувається через слова та граматичні правила. Значення слів, відомі в соціумі, а також правила комунікації, є важливим зовнішнім сховищем соціального знання незалежно від його внутрішніх відображень у головах окремих людей. Вже на лексичному рівні при виооре слів для характеристики людей та їх поведінки є багаті можливості для когнітивних висновків та неусвідомленого приписування якостей. Прихований сенс дієслів викликає каузальні атрибуції, що стійко розрізняються, створювані дієсловами, що позначають дію (допомагати, шкодити, підпорядковуватися), і дієсловами, що позначають стан (ненавидіти, любити, поважати). Одне й те поведінка можна описати як «Студент підкорився викладачеві» (дієслово, що позначає дію) або як «Студент поважає викладача» (дієслово, що означає стан). У першому випадку поведінка описується як «покірна», тоді як друга фраза говорить про статус викладача в очах студента. Інакше висловлюючись, дієслова-дії семантично пов'язані з суб'єктами, а дієслова-стану — з об'єктами (переважно випадків).

Прикметники ми використовуємо для характеристики характеристик і нахилів людей та груп. Вони суттєво різняться щодо поведінки, при характеристиці якої використовуються, а також щодо обсягу доказів, необхідних для підтвердження чи спростування гіпотези, яка описує риси особистості. Чесна людина має бути чесною більшу частину часу; тоді як наявність протилежної риси – нечесності – можна підтвердити декількома описами подібної поведінки. Прикметники також різняться за обсягом застосування. Поняття балакучий застосовно до більш специфічної поведінки, ніж екстравертований. Останній термін має більш загальну і широку сферу застосування, ніж перший, хоча обидва вони можуть бути використані для опису однієї і тієї ж поведінки в одній ситуації. Тому не дивно, що слова, що використовуються для опису людей та їхньої поведінки, суттєво впливають на формування та зміну соціальних стереотипів. Мало що потрібне для підтвердження стереотипу, що характеризує соціальну групу як нечесну. Якщо такий стереотип сформувався, він буде основою множини припущень. Потрібні дуже вагомі докази, щоб спростувати стереотип і довести, що людина чи група насправді чесні.

Сьомін і Фідлер запропонували систематичну таксономію дієслів та прикметників, що утворюють мову міжособистісного спілкування. На найбільш специфічному рівні дієслова, що описують дію, відносяться до спеціальних видів поведінки в спеціальних ситуаціях. У цих випадках не потрібно додаткових пояснень поведінки (наприклад, потискати руки, цілуватися, відвертатися). Дієслова, що пояснюють дію (допомагати, шкодити, перешкоджати), також відносяться до приватних епізодів, але їхнє значення не виводиться безпосередньо з фізичних чи сприйманих ознак дії. На наступному рівні абстракції дієслова, що відображають стан (захоплюватися, поважати, не любити), характеризують стійкіші афективні або ментальні стани, прямо не пов'язані з будь-яким єдиним епізодом. На найвищому рівні прикметники (чесний, ненадійний, жорстокий) використовуються незалежно від специфічних дій, і від конкретних людей.

Вибір лінгвістичних категорій має важливе значення для інтерпретації та уявного відображення соціальної поведінки. Якщо використовувати поняття, що стосуються різних рівнів шкали абстракції, починаючи від описів поведінкових актів і закінчуючи прикметниками, щодо однієї й тієї ж поведінки можуть бути сформовані різні припущення. Мовлення жінки-здобувачки можна описати як м'яку або свідчить про коливання перед відповіддю (дієслова, що описують та інтерпретують дію) або як несміливу і невпевнену (прикметники). Останні більш абстрактні судження набагато ширше характеризують її особистість, підтверджують наявність стійких властивостей і вказують на недолік вольового контролю (адже ми рідко використовуємо прикметники в наказах, наприклад: «Перестань бути невпевненою!»). Навпаки, більш специфічні висловлювання припускають наявність менш стійких властивостей, значну залежність поведінки від контексту (наприклад, «в іншій ситуації вона може поводитися інакше») та вищий рівень вольового контролю. Специфічні терміни також мають більш ясні зв'язки зі світом, що сприймаються, і допускають можливість перевірки і спростування (на відміну від абстрактних характеристик). Мабуть, абстрактні категорії відіграють істотну роль у сексистській мові Гаррі Олдса.

Модель лінгвістичних категорій була застосована до аналізу міжгрупової поведінки у природних умовах. У дослідженні брали участь гравці в Паліо - традиційне кінне змагання між північними містами Італії. Відносини між групами його учасників, як правило, є ворожими. Випробуваним пред'являлися картинки, що нагадують сцени з мультфільмів, із зображеннями «хорошої» і «поганої» поведінки як членів своєї команди, і противників. Для їхнього опису випробувані могли використовувати слова будь-якого лінгвістичного рівня. Міжгрупова лінгвістична установка виявлялася в систематичній тенденції описувати негативну поведінку противників і позитивну поведінку членів своєї групи абстрактнішими термінами, ніж власні «погані» та чужі «хороші» вчинки. Це означає, що для передачі соціального знання при безпосередньому спілкуванні та через ЗМІ мова використовується незалежно від особистих когнітивних установок чи емоційних конфліктів. Тим самим зміцнюється та підтримується установка щодо «чужих» соціальних груп. Мова не просто заперечує позитивні думки про чужинців і негативні - членів власної групи; міжгрупова мовна установка діє більш тонко і витончено і виявляється у використанні найбільш абстрактних слів для характеристики членів своєї групи.